Предыдущая Следующая
Вочевидь, завдання створення побутової комедії Зощенка і ставив перед собою, працюючи над «Парусиновим портфелем», причому, на відміну однойменного оповідання, побут тут — не агресивний, корисно людині, не її життя. За збереження подієвого низки у своєму оповіданні і п'єсі цілком інакше розставлено ідейні акценти. У прозовому першоджерелі конфлікт будується на реальної зраді чоловіка, а розв'язка настає лише нарсуді, де немає хтось, а суддя дає оцінку який відбувся: «міщанський побут з його зрадами, брехнею і як і нісенітницею ще тримається у житті і... усе веде до сумні результати». У комедії усе перипетії пояснюються випадковістю: якби заступник директора Тятин вчасно згадав, що у Баркасова є дружина, не був би організовувати тому похід до театру з співробітницею, і тоді нічого змагань не вийшло. Конфлікт позбавлений соціальної гостроти, «міщанський побут» в жодному разі обличается, так втім, побут тут не є «міщанським». Швидше, показано звичайна життя звичайних людей звичайними життєвими проблемами і негараздами, не несучими ніякої загрози суспільству, і не приводящими до «плачевним результатам», чому й фінал комедії повністю благополучний. У цьому драматург виконав своє завдання і на Майдані сцену справді «живих людей і справжні пристрасті» — п'єсу можна назвати «комедією положень». Навпаки, усі події можна пояснити, насамперед, з позицій психологічних: лише така людина, як Тятин—добрый, відданий, але недалекий — міг сприйняти буквально рада, даний директору доктором — піти у театр для поправки здоров'я з якоїсь знайомої. Саме Аліса Юріївна, прожила особливу життя, змогла запевнити дочка в невірності її чоловіка, саме Баркасову було незручно відмовити Софочке... Персонажі комедії полюбляють скрізь і ревнують, страждають і радіють, ненавидять і прощають. Неправдоподібні події виправдані драматургом правдоподібними і яскравими, своєрідними характерами. Слід помітити, що українці поведінка, а й мова героїв має точної образною індивідуальністю, зумовленої особливостями їхнього життя, натури, мышления.
Предыдущая Следующая
© М. Зощенко, 1926 г.
|