|
Предыдущая Следующая
Структуру «зощенковского героя» можна рас-. сматривать ще як художнє порівняння автори і персонажа. А порівняння оцінюється і інтерпретується за ступеня «подібності» чи «несходства», а виключно за рівнем художньої енергійності і дієвості. З урахуванням цієї передумови варто балачки про послідовниках Зощенка у літературі 60—90-х років. «Зощенківський герой» знайшов безсумнівну продовження образ оповідача — «люмпен-інтелігента» в «Москве—Петушках» Венедикта Єрофєєва, в прозі Ю. Алешковского, Є. Попова, У. Пьецуха. В усіх названих письменників у структурі оповідача зіштовхуються риси «інтелігента» і «роботяги», мову культурного шару і простого люду. Проте, якщо в Зощенка це порівняння мало энергично-оксюморонный характер, те в прозаїків названої формації це порівняння тяжіє до млявою тавтологічності, що неминуче відбилося у швидкому старінні їх текстів, втрати ними колишньої «антирадянської» актуальности.
А найбільш значними і художньо перспективними моделями видаються у цьому аспекті образ героя-рассказчика пісень У. Висоцького і автор-герой мозаїчного «епосу» М. Жванецького: глибина самовираження тут узгоджується з глибоким інтересом до іншої людини — цінність і необхідність даного якості за М.М. Бахтіним нашої культурою постійно декларується теоретично, але рідко реалізується практично. Стихія справжнього діалогу вигідно відрізняє творчість Висоцького і Жванецького від вяло-монологической «пост-ерофеевской» прозы.
Про співзвучності художніх світів Зощенка і Висоцького першим, мабуть, висловився Є. Євтушенко віршем, присвячених його смерті: «Для нас Окуджава був Чехов з гітарою. Ти — Зощенка пісні з есенинкой затятій». Попри стилістичне дурновкусие цих рядків та його, кажучи зощенковским словом, «маловысокохудожественность», самоспостереження, тут сформульоване, можна припустити вірним. Між текстами Зощенка і Висоцького можна знайти безліч який завжди усвідомлених, але з тих щонайменше реальних словесних перекличок. Наприклад, у Зощенка: «Сьогодні день-то ми який? Середовище, здавайся? Та, середовище» (розповідь «Помилочка»). У Висоцького: «А день... який був день тоді? О да—среда!..» (пісня «Ну-у-у, зникла дрож до рук...»). Можна вказати і переклички словесно-смысловых моделей. Так було в пісні Висоцького «Випадок митниці» персонаж-розповідач так характеризує культурні скарби, відібрані у контрабандистів: «Распятья нас самих тепер потрібні, — Вони — багатство нашого народу, Але й — пережиток старовини». Конструкція «пережиток старовини», переплетающая «пережиток минулого» і «пам'ятник старовини», — цілком у зощенковском дусі: у своїй книжці «Техніка комічного у Зощенка» М.Б. Крепе визначає цей прийом як «контамінацію стійких поєднань», наводячи як приклад вираз зощенковского оповідача «осідлати свою музу».
Предыдущая Следующая
© М. Зощенко, 1926 г.
|
