|
Предыдущая Следующая
Передумови таких можливостей демонструє вже давньоруська словесність, зокрема одне з її самих «загадкових» (Д.С Лихачов) творів — «Моління» Данила Заточувальника (датируемое зазвичай XII чи XIII ст.). Тут сміх і серйозність утворюють складний сплав: гіпертрофованість авторських похвал князю виникають сумніви у тому іронічності, глибинна комічна динаміка створюється різкими переходами автора-героя від самоумалення до самовихваляння і навпаки («Бо я, княже пана, як трава чахла...» — «Я, пана, хоч убранням і бідний, зате розумом рясний...»). Цікаво порівняти цей контраст з эмоционально-логическими перепадами в монолозі оповідача однієї з перших творів Зощенка — «Розповідях Назара Ілліча пана Синебрюхова», який розпочинає працю з амбіційного заяви: «Я така людина, що це можу...», але незабаром збивається на сумні сентенції на кшталт: «...Дуже навіть сторонній чоловік у жизни».
Сама неясність і потенційна багатозначності образу Данила Заточувальника, розпливчастість його соціального портрета, парадоксальне поєднання книжності і простонародності у мові — усе це створює в творі найвищою мірою амбівалентну атмосферу. У поєднанні з установкою на афористичність усе веде до всього двусмысленно-комических квазиафоризмов, значимих й не так своєї абстрактно-логической стороною, скільки ігровий динамікою. Тут одне із витоків важливою традиції російської літератури — традиції двусмысленно~афористического слова, що вимагає небуквального сприйняття, а часом — і розгорнутого тлумачення, дешифрування. Зощенка судилося стати видатним корифеєм цієї традиції, створити неповторний афористичний дискурс, глибина і експресивність якого ще повною мірою не усвідомлені. «Але критика обдурена зовнішніми ознаками», — це слово письменника, у вищого рівня пишуться для всіх тривіально- ідеологізованим прочтениям його творчості — і «радянським» і «антисоветским».
Для Зощенка крейди мірка радянського століття: про це з принципу «від супротивного» свідчить, наприклад, талановита книга Б.М. Сарнова «Пришестя капітана Лебядкіна (Випадок Зощенка)». Здається, Зощенка поставлений тут у широкий літературний і ідеологічний контекст — і тих не менш контекст цей виявився вузьким, а «третього виміру» зощенковского двозначного комічного слова — непрочитаним. Не Зощенка є «випадком» у ланцюги соціальних подій століття, а всякі партійні постанови, Сталіни і Ждановы — усе це окремі «випадки» в философическом масштабі світу Зощенко.
Предыдущая Следующая
© М. Зощенко, 1926 г.
|
