|
Предыдущая Следующая
Свого часу висувалось безліч версій, пояснюють причини відходу Зощенка від сатири. Напевно, сьогодні її вже неможливо встановити, що з них — істина, та й причин цих, імовірніше всього, непогані мало. І все-таки з достатньої часткою упевненості стверджувати, що «Парусиновий портфель», «Дуже приємно», «Нехай невдаха плаче» здаються даниною так званої «теорії безконфліктності» лише за. дуже поверхневому їх прочтении.
Усі твори Зощенка мають однієї дивовижною особливістю: по них можна отримати вивчення історії нашої країни. Ніколи не працюючи для «читача, якого немає», тонко відчуваючи час, письменник зумів зафіксувати непросто проблеми, хвилюючі сучасників, та, складно піддається науковому аналізу явище, як «стиль епохи». Будучи новаторськими за своєю сутністю, його розповіді, повісті, п'єси кожного десятиліття найчастіше невловимо схожі — суто зовні — на твори інших минулих років. Якщо казати про драматургії, то вже «Шановного товариша» нескінченно порівнювали те з «Клопом» і «Лазнею» (яку, до речі, сам Зощенка вважав п'єсою «сценічно безпорадною»), те з «Мандатом», тоді, як комедія Зощенка несе з собі ряд принципових внутрішніх відмінностей від п'єс В.В. Маяковського і Н.Р. Эрдмана й уряд пропонує нових шляхів у освоєнні актуальною при цьому часу теми. Також і «Небезпечні зв'язку» відбивають атмосферу суспільства кінця 30-х років, а наступні комедії — атмосферу трохи більше пізнього часу — причому самої формою свого построения.
У першому інтерв'ю 1939 року, торкаючись стану драматургії, Зощенка зазначив: «До останнього часу театрах... всіляко намагалися витравити «конфлікти» з радянських п'єс. Виходило отож у сучасного життя, — як зображувалася на сцені, — невідомі ревнощі, користолюбство, підлабузництво, боягузливість, ненависть. Натомість... підносять різні надумані ситуації». Далі сказано, що «глядач, яка має своїх п'єс на побутову тематику, радіє можливості побачити на сцені живих покупців, безліч справжні страсти».
Предыдущая Следующая
© М. Зощенко, 1926 г.
|
