|
Предыдущая Следующая
Зощенка, вчитель і просвітитель своїх сучасників, різними способами боровся зі стражданнями і неуцтвом, причиною страждання. Він спочатку більше «сміявся крізь сльози», на свій гоголівський період змішаної про жаль і зневаги до «малим цим», сокрушавшимся через втрату калош і крадіжки пальто, і потім навчився «смяться над сльозами» в «сентиментальних повістях», сміятися добродушно і поблажливо з думкою перемогти власний жах перед людиною та її страшною й темній долею (яку треба переробити за будь-яку ціну). Натомість у тридцятих років він, очевидно, вирішив збільшити «нещадність» свого сміху стосовно себе. Адже головним об'єктом його викривального пафосу дедалі більше робиться вона сама — слабкий, нервовий, дратівливий людина старого буржуазного, еґоцентричного світу, якому занадто часто потрібні різні цілком непотрібні «лялечки», віршики та інші непотрібні і дурні іграшки. Прикладом і зразком у боротьбі із собою дедалі більше робиться Горький, людина, що як виходець із народу і з «університетським освітою з факультету життя» міг стати «зачарованим мандрівником» чи босоніж, чи навіть паном Синебрюховым чи Флягиным, проте вже став не жертвою життя, а просвітителем, люблячи, але з шкодуючи ні знає своїх героїв, ні своїх сучасників і приватизація найменше себе. Листування Зощенка з Горьким свідчить про схилянні молодшого письменника перед «мужній» і гармонійної особистістю людини, подолав долі й який допомагає своєї країни подолати історичний рок. Не тому Горький «єдина людина, якого він по-справжньому любить». Принаймні, він безцінний приклад перемоги над хаосом: «Олексій Максимович, би справді щиро та щиро люблю через те, що у вас є правильне ставлення, правильну чи що пропорцію своє ставлення до людям, чого в мене й неможливо» " . «Гоголівський» Зощенка не знає відчуття міри й схиляється перед «Пушкіним» нового світу, знаний «пропорцію» в усьому. Явно відхиляючи занадто захоплену любов Зощенка, Горький цілком доброзичливо радить йому «зобразити — вишити щось на кшталт гумористичної «Історії культури»... строкатим бісером свого лексикону». Зощенка з радістю слід поради й з «легкістю» пише просвітницький працю «Блакитна книга», у своїй спрощуючи свій «бісерний» лексикон і «пушкинизируя» свою мову, згадавши, то, можливо, ранній рада Горького писати те щоб можна було перевести будь-яку річ навіть «на індуський мову»^. I пізніше, в повісті «Перед сходом сонця», Зощенка піде шляхом пушкінської універсальності, роблячи зі своєї долі урок зрозуміла всім, урок, що доступний перекладу про всяк язык.
Предыдущая Следующая
© М. Зощенко, 1926 г.
|
