|
Предыдущая Следующая
На протилежному полюсі перебуває «неживе», «безвладна», «мертве». Одне з розділів задуманої, але не написаної книжки критичних статей про літературу рубежу століть «У» називався «Неживі люди». «Неживий ти. Ну зроби щось людське. Убий мене, чи що! Гришку, нарешті, убий!» — каже Наталія Ника-норовна свого чоловіка — длинноусому інженеру у своєму оповіданні «Любов». Герой оповідання «Негідник», який нерішуче повівся з люблячої його жінкою, відчуває на завершення оповідання, що «немає особистому житті, що таке життя пішла, що це вмирає...». Таким чином, обидва типу визначаються через їхнє ставлення до жизни.
Тепер спробуємо охарактеризувати цих понятий.
Поляризація героїв вперше у своєму оповіданні «Сусід», написаного 1917 року (цілком можливо, що до цьому народилася перше знайомство Зощенка твори Ніцше). Героїня оповідання, Маринка, воліє старому чоловіку молодого соседа-конторщика. Конторник — саме той тип героя-зверя, що згодом стверджується у світі Зощенка. Для характеристики цього персонажа використовуються «звірині» лексеми, підкріплені відповідної метафорою. У конторщике відчувається «звіряча сила і бажання». Воно й зовні нагадує тварина: «ніби обтяжений своїм зростанням, з опуклої грудьми і товстої бичачої шиєю.» Кілька забігаючи вперед, наведу приклади модифікацій цього персонажа з текстів Зощенка «класичного» періоду: Гришка Ловців у своєму оповіданні «Любов», телеграфіст в «Козі», Яркин в «Людей», а пізніше — Кашкін в «Повернутої молодості». Слід сказати, що «звірине» початок обов'язково накладає відбиток на зовнішність персонажа (зображення внутрішнього через зовнішнє взагалі притаманно Зощенка). Своєрідним «маркером звіра стає «бичача шия» — характерна портретна деталь: «У кімнати ввійшов Гришка — кашкет не зняв, лише зсунув на потилицю, аж всю бичачу шию закрив» («Любов»). «Ніна Осипівна бридливо дивилася йому слідом з його широку постать з бичачої шиєю і сумно думала, що навряд чи тут, у тому провінційному болоті, можна знайти справжнього вишуканого чоловіка» («Люди»).
Предыдущая Следующая
© М. Зощенко, 1926 г.
|
