|
Предыдущая Следующая
Хоча це й Зощенка, Висоцький досконало опанувавши мистецтво мовної маски, майстерністю перевтілення. Як багато і Зощенка, Висоцький йшов ризик, розповідаючи від першої особи, унаслідок чого неодноразово бував приймаємо за своїх персонажів. Цей ризик, як ми нині бачимо, був у обох випадках необхідним умовою енергійності художнього построения.
Творчість М. Жванецького перегукується з зощенковским за багатьма параметрами. Зазначимо передусім спорідненість двусмысленно-афористических конструкцій, привівши як свідчення кілька фраз: «Взагалі, мистецтво падає». «Тому, якщо хтось хоче, що його чудово розуміли тут, повинен попрощатися зі світовою славою». «А от і дивовижно, як і деяким людям немає подобається». «Треба гідно вирішити обгрунтовані, хоч і безпідставні скарги іноземців — чому в вас люди похмурі». «Ось кажуть, що найсильніше у світі. Нісенітниця. Дурниці». «Критикувати життя може людина слабкого розуму». Непарні фрази належать Зощенка, парні — Жванецькому, що, як і помітити, можна знайти не без зусилля. У плані ж общедуховном Жванецький продовжив роботу Зощенка по реабілітації «простої людини» з його нормально-обыкновенными життєвими інтересами, його природними слабкостями, його здоровий глузд, її спроможністю сміятися як з інших, а й з себе. Зіставляючи творчість Зощенка, Висоцького і Жванецького, мимоволі переконуєшся, що жодних «міщан» і «обивателів» немає, що це ярлики, бездумно пущені в хід радикальної інтелігенцією, та був демагогічно використані тоталітарним режимом для «ідейного» виправдання своєї нелюдськості, для прикриття владою своїх справжніх намірів. Нарешті, Висоцького і Жванецького зближує з зощенковской традицією інтенсивність сміхового ефекту, vis comica, і навіть органічне поєднання інтелектуальної витонченості з демократичної доступностью.
Розгляд творчості Зощенка у широкій істеричній перспективі дозволяє переглянути поширене уявлення про несумісності сміху з серйозністю, з «вчительськими» завданнями (що нерідко відзначали, наприклад, як загальну «слабкість» Гоголя і Зощенка). Глибинна, органічна зв'язок комізму й філософської серйозності, послідовно втілена в двуголосом, «двозначному» слові, визначає напрям шляху великих Майстрів, шляху, який, инверсируя загальне місце, можна визначити формулою: від смішного до великого.
Предыдущая Следующая
© М. Зощенко, 1926 г.
|
